ЛОГОС І ЗАКОН: ІСТИНА У ФІЛОСОФІЇ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ТА ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ СТАРОДАВНЬОГО РИМУ

Анотація

У статті розглядається поняття істини у філософських поглядах мислителів Стародавньої Греції та правовій системі Стародавнього Риму. Обґрунтовується ідея того, що в різних філософських парадигмах критерії, а отже, і розуміння істини значно різниться, але при цьому вони мають явний взаємозв’язок. Зокрема, греки вирощували істину на метафізичному тлі логосу, тоді як римське право зводило її до культу формули. Оскільки саме ці парадигми є підґрунтям у формуванні сучасної європейської цивілізації, то можемо побачити і те, як вона наразі дихотомічно розірвана з-поміж віри в раціонально-прозорий світ, який має онтологічну основу та переконаність, що реальність остаточно оформлює саме юридичний акт. Ця ідея знаходиться за будь-якою сучасною суперечкою про постправду: поки філософ шукає «як воно є», юрист установлює «як воно вважатиметься». Таким чином, вивчаючи тонкощі розуміння та специфіку істини в цих парадигмах, постає розуміння механізму, який досі змушує медіа продавати «експертну істину», а суди – перетворювати навіть факти ДНК-аналізу на риторику процедури. Крім того, зіставлення дискурсивного експерименту еллінів з римським нормативним реалізмом показує, що логіка і право – не дві різні історії, а одна довга сага про те, хто і як отримує право на крайнє слово. Без такого генеалогічного рентгену людина приречена або наївно обожнювати чисте знання, або ж цинічно вірити у формулу «істина – це дочка протоколу». Тому вивчення запропонованої теми дає шанс побачити, як обидва міфи працюють спільно, формуючи і наші університетські програми, і конституційні трактування, і навіть прийняття твердження «все, що відповідає закону, є правдою».