ТРАНСІСТОРИЧНІ СМИСЛИ НЕВЕРБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ, АБО ГЕРМЕНЕВТИЧНА РЕФЛЕКСІЯ ПРОСТОРУ І ЧАСУ У ПРАКТИКАХ ЖИТТЄТВОРЧОСТІ НА СЛОБОЖАНЩИНІ ХІХ СТ.

Анотація

Актуальність теми дослідження. Інтенсивне проникнення нових способів здійснення невербальної комунікації (інфографіка, інсталяція, піктограми, емодзі, смайли тощо) у життєвий світ людини змінює сприйняття комунікативних практик. Зі свого боку, такі практики досить швидко перетворюються на мікромеханізми і алгоритми узгодження смислів, які впливають на способи мислення та поведінкові реакції людини. Постановка проблеми. Посилення уваги на антропологічній основі невербальної комунікації дасть змогу дати відповідь, як можлива невербальна аргументація та як вона змінює життєвий світ людини в просторово-часових координатах минулого, теперішнього і майбутнього. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні переосмислення сучасної спільноти як комунікативної представлені в дослідженнях К.-О. Апеля, Ю. Габермаса, В. Гьосле, Л. Ситниченко та ін. Дослідження невербальної комунікації як способу прояву емоцій і трансляції прихованих смислів здійснене у працях Г. Гшвандтнер, М. Коццоліо, Т. Космеди, Т. Осіпової та ін. Постановка завдання. У статті пропонується здійснити герменевтичну рефлексію простору і часу в практиках життєтворчості на Слобожанщині ХІХ століття з метою розширення розуміння ролі невербальної комунікації у складноструктурованих соціокультурних контекстах. Виклад основного матеріалу. Комунікація, у різних формах її здійснення – особиста, культурна, соціальна, політична тощо, відіграє надзвичайно важливе значення в житті як кожного індивідуума, так і спільноти. Фіксація фрагментів минулого в текстах чи зображеннях відкриває для майбутніх поколінь можливість повернення «подій» та їх «прочитання» засобами вербальної та невербальної комунікації. Герменевтична рефлексія простору й часу в практиках життєтворчості на матеріалі Слобожанщини ХІХ століття дає змогу виявити відмінності у трансляції трансісторичних смислів, які утворюються крізь призму тексту й зображення подій. Висновки із цього дослідження та перспективи подальших розвідок. Різноманітні практики життєтворчості на Слобожанщині ХІХ століття можна розглядати не тільки як культурні експерименти, а як культурну комунікацію. Культурна комунікація може здійснюватися засобами вербальної та невербальної комунікації, остання може бути як синхронною, так і асинхронною, транслювати як явні, так і приховані смисли, декодування яких доступно окремим етносам. Це дає змогу зробити висновок, що невербальна комунікація утворює фундаментальну основу об’єктивації етнічних і національних смислів у колективній свідомості.