ОБҐРУНТУВАННЯ ДОСТЕМЕННОСТІ ЗНАННЯ У СВІТЛІ НАУКОВОГО ПЛЮРАЛІЗМУ: МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Анотація

Розвиток природознавства, насамперед квантової механіки (принцип відповідності, принцип доповнюваності), підводить до думки, що вторгнення суб’єкта неминуче, що структура знання повинна включати його історію. Дійсно, пізнавальне мислення, в тому числі й у його науковій формі, завжди має місце в будь-яку епоху, але не завжди є домінуючим. Це спостерігаємо в XX столітті. У часі класична наука поступається місцем некласичній науці, яка завойовує все більше простору у свідомості. Але це два типи наукового мислення, які мають однакове право на існування. Наукова революція XX століття не зруйнувала попереднє знання і способи його здобуття, залишивши разом у повній цілості класичну науку, а постнекласична наука формується з урахуванням надбань некласичної, поряд із нею. Звідси і постає проблема плюралізму в науці, в типах наукової раціональності. Також у зв’язку з привертанням уваги до суб’єктного полюса пізнання суттєво трансформується поняття соціальності науки, воно розуміється вже не як дія зовнішніх чинників, а як контекст культури, як діалогічне спілкування фундаментальних наукових теорій-парадигм, як соціальна структура науки, сукупність соціальних відносин у рамках наукового співтовариства. Межа між соціальним і логічним перестає бути межею між наукою і не наукою, вона переміщається вже у сферу самої науки, більш того, в межі наукового знання.