МОВА ЯК ФАКТОР КОМУНІКАТИВНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ

Анотація

Оскільки основною конкурентною перевагою в умовах інформаційного суспільства є якість і дієвість комунікації, то тематика мови як фактору комунікативної ефективності набуває очевидної актуальності, яка потребує поліаспектного аналізу. Предмету дослідження притаманна подвійна проблемність: перший проблемний аспект стосується труднощів адекватного й вичерпного теоретичного відображення сфер мови та комунікації як системних об’єктів; другий проблемний формат обумовлений залежністю мови й комунікації від потреб та інтересів різних суб’єктів і соціально-історичних тенденцій, які вкрай складно систематизувати, а тим більше – звести до спільного критеріального знаменника. Однак, попри багатоманітність тематичного спектра дослідження мови як фактора комунікативної ефективності, існує потреба систематизації та ієрархізації чинників, що лежать в основі еволюціонування мови, а також її функціональних тенденцій та інструментальних альтернатив. Cтаття присвячена дослідженню мови як фактора комунікативної ефективності крізь призму логіки її еволюціонування у контексті перспектив, тенденцій і викликів сучасності. Осмислено мову як фактор комунікативної ефективності крізь призму логіки її еволюціонування, функціональних тенденцій та інструментальних альтернатив. Проаналізовано суперечливість і контраверсійність мови епохи постмодерну як засобу досягнення різних і часто навіть несумісних цільових орієнтирів комунікації. Вичерпність і переконливість дослідження мови як фактора комунікативної ефективності залежить жертвід врахування етиологічної специфіки предмета дослідження, від глибини осмислення логіки його еволюціонування, а також у контексті перспектив, тенденцій і викликів сучасності. Коректне тлумачення функціонально-інструментальної специфіки мови як фактора комунікативної ефективності має враховувати дві дослідницькі проекції: суб’єкт-об’єктний аспект і буттєвий формат засобів та мети, маючи на увазі, що за різних обставин мова і сфера комунікації можуть бути як об’єктом, так і суб’єктом, як засобом, так і метою. Такі статусні відмінності передбачають принципово різні функціональні та інструментальні вимоги й засоби їх забезпечення.