СОЦІАЛЬНО-ПРОСВІТНИЦЬКА ЗЛИДЕННІСТЬ МАРКСИСТСЬКОГО МАТЕРІАЛІЗМУ

Анотація

«Крайності сходяться»… «Будь- яка абсолютизована крайність шкідлива»... Ці філософські істини стають особливо помітними при розгляді співвідношення таких протилежних феноменів, як «матерія» та «дух» в їх значенні для життя суспільства загалом, розвитку економічної інфраструктури, політичної системи, а особливо для освіти, культури та виховання. Протягом майже двохсотлітнього відтинку історії народи Російської імперії та колишнього СРСР, а також частини європейського люду жили за настановами марксизму – філософсько-політичного вчення, сконструйованого К. Марксом та Ф. Енгельсом, висхідною філософською настановою якого була первинність «матерії» і вторинність «духу». У розумінні історії вона означала «первинність матеріального базису» і вторинність «надбудови», необхідність розвитку насамперед матеріальних підвалин суспільного буття, а потім вже життя духовного, формування людини як особистості. «Дух» виявився підпорядкованим «матерії», а відтак – людина як вінець і вершина еволюції живого духовно-матеріального світу виявилась на задвірках природи та історії. Народ, який (за настановами марксизму) здійснив революцію й розпочав будівництво уявного соціалізму, отримав у результаті вульгарно ідеологізоване матеріальне і духовне життя, культуру та освіту, спаплюжену релігію. Домінування нав’язаних марксизмом-ленінізмом пріоритетів обумовило серйозні відхилення від цивілізаційних принципів життєдіяльності людства, а саме формування тоталітарного суспільства та одномірної особистості. Далі порядок денний суспільного життя визначали застій, занепад, фіналом якого був розвал Радянського Союзу.