ОСОБИСТІСНА ІДЕНТИЧНІСТЬ ЯК ДІАЛЕКТИЧНА ЄДНІСТЬ САМОСТІ ТА ТОТОЖНОСТІ
DOI:
https://doi.org/10.32782/NPU-VOU.2024.2(93).14Ключові слова:
особистісна ідентичність, самість, тотожність, наративна ідентичність, «Я-ідентичність», «Его-ідентичність», розповідь, характерАнотація
Стаття присвячена проясненню змісту концепту особистісна ідентичність, який у сучасному інтелектуальному дискурсі набув неймовірної популярності, навіть всупереч тому, що має високий рівень неоднозначності. Така ситуація, як показано у роботі, стала закономірним підсумком некритичного ставлення дослідників до історично сформованого змістового дуалізму концепту ідентичність, який розглядається або ж як тотожність, або як самість. Насправді ж, особистісна ідентичність постає результатом діалектичної єдності тотожності та самості, і проявляється як розповідь про себе, яка, з одного боку, дає можливість мені стати персонажем розповіді й тим самим здобути нові для себе ціннісні орієнтири й водночас задати своє існування через мене як Іншого, а з іншого – завдяки цілісності розповіді про фрагментарні події мого життя, забезпечує неперервність моєї ідентичності, не передбачаючи при цьому її незмінність. Інакше кажучи, особистісна ідентичність – це наративна ідентичність, яка формується і проявляється в розповіді, з допомогою якої людина намагається балансувати між тотожністю і самістю, між зовнішнім і внутрішнім, між індивідуальним та суспільним.
Посилання
Алєксєєва, К. І. (2012). Ситуаційні умови наративної ідентичності. Епістемологічні дослідження в філософії, соціальних і політичних науках, 2.22, 258–264.
Ортега-і-Гасет, Х. (1965). Бунт мас. Видання ООЧСУ, 158.
Петранюк, А. І. (2023). Інформаційно-мережевий простір як форма соціальної організації. Науковий журнал «Гуманітарні студії: педагогіка, психологія, філософія», 14(1), 203–213. http://dx.doi.org/10.31548/hspedagog14(1).2023.203-213.
Рікер, П. (2002). Інтелектуальна автобіографія. Любов i справедливість. Дух i літера, 114.
Рікер, П. (2000). Сам як інший. Дух і літера, 458.
Bauman, Z. (2001). Identity in the globalising world. Social Anthropology, 9(2), 121-129. doi:10.1017/S096402820100009X
Craib, I. (1998). Experiencing Identity. Sage, 208.
Erikson, E. (1950). Childhood and society. Norton & Company, 397.
Eriksоn, E. (1994). Identity Youth and Cris. Norton & Company, 336.
Giddens, A. (1991). Modernity and Self identity: Self and society in late modern age. Polity Press, 264.
Heidegger, M. (1989). Beiträge zur Philosophie. Vittorio Klostermann Verlag, 522.
Hogg, M., & Abrams, D. (1999). Social identity and social cognition: Historical background and current trends. Abrams & Hogg (Eds.), Social identity and social cognition. Blackwell, 1-25.
Marcia, J. E. (1967). Ego identity status: Relationship to change in self-esteem, “general maladjustment,” and authoritarianism. Journal of Personality, 35(1), 119–133. http://doi.org/10.1111/j.1467-6494.1967.tb01419.x.
Petraniuk, A., Storozhuk, S., & Kryvda, N. (etc.) (2023). Toward а Healthy Society: When Trauma Affects Group Identity. Wiad Lek., 76(8), 1874–1882. http://doi.org/10.36740/WLek202308123. PMID: 37740984.
Waterman, A. S. (1992). Identity as an aspect of optimal psychological functioning (50-42). In Adams G. R., Gullotta T. P. & Montemayor R. (еds.) Adolescent identity formation. Sage, 256.
