РЕКОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ОРИГІНАЛУ В ЕПОХУ ЦИФРОВИХ КУЛЬТУРНИХ ПРАКТИК: ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ

Анотація

У статті здійснено реконцептуалізацію поняття оригіналу в епоху цифрових культурних практик та його філософське переосмислення. На відміну від класичного зведення статусу оригіналу до технічної чи суто естетичної проблеми, у статті він розглядається як складова багаторівневого онтологічного зрушення процесів сьогодення, що спричинені цифровізацією. Саме у світлі зміни парадигм відбувається й зміна у сприйнятті, а також трансформація самої структури досвіду зустрічі людини з образом у середовищі, в межах якого репродукція, симулякр або генеративний контент існують на одному екрані з однаковою онтологічною вагою. Автор демонструє радикальну відмінність нового досвіду від того, який пропонував В. Беньямін у есеї про технічну відтворюваність мистецтва. Абстрагуючись від підходу, за якого оригінал постає як унікальний матеріальний об’єкт, що наділяється аурою відстані й традиції, у світлі авторської рефлексії він набуває рис подієвості, стає реляційним вузлом у мережі взаємодій між користувачами, кодом і контекстом, а також реалізується як акт диференціації в серії повторень та процесів верифікації у технологічній інфраструктурі. Цифрові культурні практики чітко демонструють, що нова парадигма сприйняття вимагає активної герменевтичної залученості, етичної відповідальності та спільних, подекуди конвенційно визначених, механізмів верифікації. Адже, як показує аналітика, така реконцептуалізація сягає ще й етичного та політичного вимірів. Цифрові технології, що виступають важливим інструментом збереження культурної спадщини та протидії маніпуляціям, водночас здатні зробити культурну пам’ять уразливою до стирання чи підробки. Таким чином, у статті демонструється, що оригінальність у цифрову епоху перетворюється з властивості речі на живу практику безперервного визначення.