ОСВІТА В МІЖЧАССІ СТОЛІТЬ

Анотація

З часів становлення людини як «homo sapiens» суспільство намагається навчати дітей, виховати у них здатність до самостійного життя та праці. Задля цього старші покоління передають дітям історично накопичений та власний досвід, знання і культуру, формують відповідно до історичного часу фундаментальні компетенції та цінності. Процес введення дитини у соціум отримав назву «соціалізації », а її основним механізмом визнано особливий інститут – «освіта ». З тих пір і до наших днів навколо освіти точаться гострі дискусії. На вічне запитання – «чому навчати і як навчати?» – у суспільстві, здається, одностайної відповіді немає. І хоча більшість аналітиків, науковців, педагогів- практиків, пересічних громадян і громадських активістів переконані, що освіта має готувати людину до життя, а для цього – формувати її фізичне та духовне єство, які б дозволили їй жити людським чином, дискусії не вщухають. Характерним є й те, що в предметне поле дискурсу входять не тільки сьогоденні проблеми освіти, але й її контури в майбутньому. І це зрозуміло. Людина не стільки живе сьогоднішнім днем, скільки переживає майбутнє (як сучасне), намагається підготувати до життя в ньому своїх дітей і онуків. То ж яке майбутнє очікує на людство, якою має стати освіта, щоб забезпечити комфортне життя в ньому представникам нового і новітнього поколінь?