ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ МОВНИХ СТРАТЕГІЙ У ВІТЧИЗНЯНОМУ ПРОСТОРІ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ В КОНТЕКСТІ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ

Анотація

Вивчення мови – рідної та іноземної – завжди розглядалось як одне з визначальних у системі освіти будь-якої країни світу. Тим часом, в освіті колишнього СРСР цей сегмент існував не тільки в полі недостатньої уваги, але й цілеспрямовано стримувався як такий, що «розмиває ідеологічні підвалини» тогочасного способу буття. Натомість упроваджувалась так звана «русифікація», яка витісняла рідну (національну) та іноземну на задвірки навчального процесу й посилювала вивчення російської мови, інтерпретовану як «мова міжнаціонального спілкування». Насправді ж, мовні стратегії були вкрай міфологізовані та ідеологізовані. Повернення до дійсної мовної освіти потребує викорінення означеного підходу, а водночас – низки суперечностей, які переповнювали мовну освіту. У статті розглядаються принципи ідеологізації мовної освіти; денаціоналізації мовних освітніх стратегій. Наголошується відсутність комплексних методів навчання та практичного спілкування з носіями мови. Зазначено, що мовна предметність в освіті майбутніх педагогів є одним з базових компонентів їхньої професійної підготовки, а розвинутість усно-мовленнєвої комунікативної компетенції становить необхідну умову їхньої подальшої практичної діяльності. В освітньому просторі СРСР, у педагогічних навчальних закладах мовна підготовка була підпорядкована ідеологічним постулатам побудови комуністичного суспільства. З одного боку, формально існували законодавчі умови для здійснення мовної підготовки в Україні на національному ґрунті, а з іншого − система суспільних пріоритетів вибудовувалась таким чином, що престиж української мови в суспільних відносинах та в системі освіти був штучно занижений.